Тетяна Козирєва
«Дзеркало тижня»

Цими днями у Львові часто згадували автора «Червоної рути». Сколихнула пам’ять про композитора його сім’я — сестри Оксана і Галина та чоловік Галини — Любомир Криса, видавши фотоальбом «Вернись із спогадів… Володимир Івасюк»

Автору цих рядків пощастило одній із перших побачити унікальне видання. Обсяг роботи вражає. У збірнику — понад 800 світлин. Тут вам і маленьке буковинське містечко Кіцмань, у якому народився Володя і де минуло його дитинство, і Чернівці, в яких майбутній композитор вчився на лікаря, і Львів, де Володимир Івасюк злетів на крилах всесоюзної слави, і де його, 30-річного, наздогнала смерть…

Фотографії вплетені в уривки з книжки «Монолог перед обличчям сина», автор якої — батько Володимира, Михайло Григорович, що на 16 років пережив первістка і до кінця життя так і не оговтався від горя й нестерпного болю, які й намагався перелити в рядки «Монологу». Кілька сторінок у виданні — присвята старшому братові Галини й Оксани. В альбомі також уміщено листи Володимира до родини і репродукції його мистецьких спроб (композитор захоплювався малюванням, і, якби не передчасна смерть, ймовірно, був би цікавим художником — Т.К.).

Більшість світлин — із родинного архіву Івасюків, що його ретельно збирав і зберіг батько композитора. Значна частина їх — роботи самого Володимира, який дуже любив фотографувати й майже ніколи не розлучався з фотоапаратом. Отож, за словами упорядника альбому фотомитця Любомира Криси, «Володя сам створив свою фотоісторію».

— Після загибелі Володі, — згадує Любомир Криса, — звісно, було багато років оніміння, коли всі ці речі не були потрібні, відійшли на другий план. Ми про них навіть не говорили. Лише через кілька років батько почав використовувати фотографії для оформлення якихось статей. Та й люди просили… Але це тривало недовго, бо потім заборонили і про Володю писати, і музику його виконувати. А на початку 1990-х стало вільніше дихати…

Тоді в Любомира й виникла ідея фотоальбому, присвяченого шваґру. Розповідає, що у Львові й комп’ютерів ще не було. Попри це, знайшов фірму, яка займалася видавничою діяльністю, і розпочав роботу. Зібрав кошти, заплатив видавцям. Книжка була сформована, але не вийшла, бо фірма збанкрутувала.

— Це для мене було страшенним ударом. Я зазнав такого сильного розчарування, що й оповісти вам не можу… — продовжує розповідь упорядник збірника. — Але людина так влаштована, що повертається до задуму. І я помаленьку став думати про те, щоби відтворити альбом. Точніше — зробити по-новому, хоча й тоді хотів добре зробити… Спеціально для цього купив комп’ютер, довго вчився азів (сміється — Т.К.).

Робота над виданням тривала п’ять років. Інколи зупинялася. Тоді Любомир ходив на цвинтар, «говорив із Володею. Може, то допомагало…» Зізнається, що не дав би собі ради без дружини: «Я знав Володю лише сім років, а Галя — все життя… Допомагала мені розшифровувати фотографії, впізнавала людей. Допомагала й Оксана. Скільки могли, стільки розшифрували». Але часом усе ж таки мусили звертатися ще до когось, бо й сестри інколи не могли згадати прізвищ людей, котрі були на фотографіях поруч із Володею, — надто багато років минуло.

— Мені надзвичайно приємно, що вийшла ця книжка, — долучається до розмови Галина Івасюк. — Але, коли добирали фотографії, було дуже тяжко, бо накривали спогади про прекрасні роки нашого з братом щасливого дитинства і безтурботної юності. Ми є — його нема…

— Довго шукали назву для видання й зупинилися на «Вернись із спогадів…», — ніби резюмує Любомир Криса. — Ми дуже хотіли, щоби Володя повернувся, і він повернувся.

Що ще можна додати після таких слів? Хіба те, що альбом присвячений ювілеєві композитора, якому 4 березня 2009 року виповнилося б 60 років. Вшанувала родина й батька композитора — світлої пам’яті Михайла Григоровича Івасюка, бо збірник вийшов напередодні його 91-річчя.

Тираж фотоальбому «Вернись із спогадів…» — три тисячі примірників. Видання вже надійшло до книгарень. Частину книжок віддадуть у бібліотеки. Родина Івасюків щиро дякує за фінансову підтримку проекту ВАТ «Кредобанк» та його керівникові Степану Кубіву, який, за словами Любомира Криси, надав фінансову допомогу виключно з любові до творчості Володимира Івасюка.


20.01.2009