Меню сайта
Форма входа
Поиск
Victor Kaminsky Субота, 23.09.2017, 07:35
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

Віктор Камінський: Я пішов з естради, коли вона почала комерціалізуватися

Віктор Камінський: Я пішов з естради,
коли вона почала комерціалізуватися

Сьогодні, 9 березня, відбудеться вручення Національної премії ім. Т.Шевченка. Цьогоріч її лауреатами стало аж двоє львів’ян-композиторів: Юрій Ланюк та Віктор Камінський. Останній уже двічі був номінований на цю відзнаку, проте до лауреатства митцеві щоразу не вистарчало одного-двох голосів. Цьогорічну свою перемогу Віктор Камінський пояснює, зокрема, і тим, що вперше за останні роки журі змогло бути об’єктивним до оцінки композиторської творчості.

- Що для Вас, як композитора, означає ця премія, адже навколо неї вирують достатньо дискутивні думки, зокрема про те, що нагорода знівелювала свій статус тим, що часто її отримували ті, хто цього не заслуговував?

– Бували різні періоди. Якщо говорити про композиторів, то були часи, коли цю премію отримували видатні митці, – розповідав він кореспонденту Західної інформаційної корпорації. – Здебільшого, присуджували їм нагороду із запізненням, як от сталося з Людкевичем. Він отримав її, здається, у 1964 році. А Микола Філаретович Колеса у 1983, коли йому було вісімдесят років.

Але з іншого боку Євген Станкович отримав Шевченківську премію коли йому виповнилося трохи більше тридцяти років. Або Валентин Сильвестров, який отримав її у перші роки Незалежності України – тоді був такий підйом, коли цю премію давали справді вартим митцям, поетам. Зрештою, Ігор Калинець став її лауреатом, хоча я думаю, що він вартий і Нобелівської премії.

Так що такі імена піднімають Шевченківську премію до відповідного рівня. І разом з тим не секрет, що і в комуністичні часи і в період правління Кучми її отримували люди, творчість яких ніхто не знає, які не зробили великого внеску в культуру...


– Ваші твори вже кілька разів висували на здобуття цієї нагороди. Чому Ви отримали її саме цього року?

– Цього року на Шевченківську премію були подані мої твори «Акафіст до Пресвятої Богородиці», «Ораторія на тексти Митрополита Шептицького» у поетичному опрацюванні Ірини Калинець та «Україна. Хресна дорога» на тексти Ігоря Калинця. Думаю, раніше при всьому бажанні членів комітету Шевченківської премії, ситуація голосування складалася не так, щоб усі члени комітету могли об’єктивно оцінювати. Також не всі члени комітету були добре обізнані з моєю творчістю. Адже не так часто у Києві звучать твори львівських композиторів.

– З історії присудження Шевченківської премії можна простежити, що композитори отримували її нечасто. А цьогоріч її присудили аж двом композиторам, причому обоє – зі Львова...

– Можливо, це тому, що у цьому році не було абсолютно ніякого тиску з боку Адміністрації Президента України та інших структур, які у минулі роки можливо здійснювали тиск на деяких членів комітету. Відтак, голосування відбувалося неупереджено.

– Тобто ці дві премії пояснюються лише відсутністю політичного впливу, а не якісними змінами і досягненнями у самій музиці?

– Тут є не лише політичній вплив чи його відсутність, а й певний художній рівень. За свою музику мені незручно говорити, оцінку їй нехай дають інші. А творам іншого лауреата цьогорічної премії ім. Т.Шевченка композитора Юрія Ланюка притаманне своє особисте бачення світу. І їх виконують не лише в Україні, а й на Заході. Так само і компакт-диски з моїми творами продаються далеко за межами нашої країни. Ця музика є відомою для того чи іншого слухача.

Мені було дуже приємно, коли недавно після мого концерту в Києві один критик, яка була в Японії, розказувала, що мої компакти потрапили туди і японці слухають їх із задоволенням. Японія і Україна – досить далекі країни. Але значить щось є у музиці українських композиторів, що їх зацікавило, що їм близьке.

– Знаю, що ваш «Акафіст до Пресвятої Богородиці» є дуже популярним у Ватикані, а одна з американських радіостанцій навіть використовує уривки з нього як свої позивні. Ви стали першим, хто видав його на диску і той успішно розійшовся. Чи будете перевидавати його?

– Думаю, що так. Зараз він є хіба що в Інтернет-магазинах. До речі, лише недавно я звернув увагу, що на обкладинці аудіорелізу навіть не вказано, хто є автором цієї музики. Написано лише, що виконавець – хор «Трембіта». Це є порушенням основного постулату авторського права. Наразі я ще не встиг ніяк зреагувати на це, але думаю, що поцікавлюся чому так сталося.

– Зараз Вас знають, передусім, як автора духовних творів. Чи плануєте коли-небудь повернутися до модерну, естради, з якої починали?

– Естрадою я займався досить давно – ще у ті часи, коли Оксана Білозір працювала у Львові, коли «Ватра» була ще у першому складі... Вони мали кілька популярних пісень, зокрема і мої «Калина, калина», «Карпатські солов’ї»... Іван Попович у ті часи співав мою пісню на слова Вадима Крищенка «Скажи мені», яка була популярною у 80-х роках. Віктор Морозов – «Історію» на слова Богдана Стельмаха. Вона була популярна в останні роки комуністичного режиму. Чому перестав співпрацювати з естрадними виконавцями? Мабуть внутрішньо відчув, що моя творчість змінилася, у тих роках вона перестала бути потрібною, бо почалася комерціалізація естради, зниження її професійного рівня до нуля. І зашилися одиниці виконавців які трималися – здебільшого це були ті випадки, де автор і виконавець пісні були в одній особи. До прикладу, як «Океан Ельзи» чи «Мертвий Півень», які самі створювали і пропагували свою творчість. А композитори, які залишилися в шоу-бізнесі, своєю творчістю опустилися до рівня тих виконавців, для яких створювали твори.

– Композитори, які працюють з естрадними виконавцями, є доволі популярними. Цей бік професії Вас тоді не приваблював?

– Якось я до того спокійно ставився. Був популярний у 80-х роках, а зараз є відомим у досить серйозних колах як в Україні, так і за кордоном. Наприклад, зараз працюю на замовлення німецького радіо над скрипковим концертом, прем’єра якого відбудеться у 2006 році в Лейпцигу. Кілька років тому відбулася прем’єра мого скрипкового концерту №2, який носить назву «Різдвяний». Але його важко віднести до суто духовної музики, бо духовна – це акафіст, літургія, а це – інструментальний твір.

– Новий уряд усіляко демонструє свою відкритість до пропозицій, зокрема, міністр культури зараз має чимало позаштатних радників. Ви, враховуючи колишню співпрацю з Оксаною Білозір, не думали про те, щоби стати одним з її радників, аби спробувати робити щось для популяризації, просування класичної музики, зокрема, і у фінансовому аспекті?

– Я цим питанням постійно займаюся, тому що є заступником Голови правління спілки композиторів, проректором з навчальної роботи Львівської державної музичної академії ім. М.Лисенка. На рівні рекомендацій є на зв’язку і з Міністерством культури, де зараз створюється нова команда. От нещодавно розмовляв з заступником міністра. Так що консультації, побажання, рекомендації йдуть постійно. Але на постійну офіційну роботу я б переходити не хотів тому, що я і так останніми роками займаюся адміністративною роботою і вона займає багато часу. Це є одним з гальм через які я наприклад не закінчив «Символи Сковороди» для хору, солістів і оркестру на текст Ігоря Калинця минулого року.

– Але зростання зацікавлення цією галуззю культури з боку влади помітне?

– На рівні декларацій усе досить позитивно і обнадійливо. Думаю, що результати проявляться лише через певний час.



Источник: http://zik.com.ua/ua/news/2005/03/09/1451
Категория: Мои статьи | Добавил: viktor-kaminsky (08.01.2009)
Просмотров: 461 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 3.7/3 |
Всего комментариев: 1
1  
Bagato cikawogo pro Was,Viktore Jewstachowyczhu!Brawo!

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категорія каталога
Мои статьи [38]
Міні-чат
300
Друзья сайта
          КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
          ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
          Счётчик MyCounter
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Viktor Kaminsky © 2017