Меню сайта
Форма входа
Поиск
Victor Kaminsky Четвер, 21.09.2017, 03:32
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

Вівтар у серці, або Розчинення у вічному
Вівтар у серці, або Розчинення у вічному

Ірина СТРОЙ


Як духовно піднести людину й оживити в серцях людей віру, надію, дух нації, збудивши їх до довершення найсокровеннішої нашої мети -- побудови Української Держави?.. Чи є сьогодні питання більш болюче?.. 

Одним з тих, хто знав шлях до храму душі, був митрополит Андрей Шептицький (1865-1944). Він вважав, що спасіння особи, нації, людства залежить передусім від визнання та дотримання принципів християнської моралі. "Злочином не служать народові", -- писав Шептицький. Він не сприймав, а засуджував злочин в ім'я патріотизму, бо це, на його думку, не лише "злочин супроти Бога", а й проти власного народу. 

"Життя його й справді було присвячене ближньому, який для нього завжди був братом. Життя, святе в його стосунках з Господом, життя, присвячене виконанню душпастирського обов'язку ревно, аж до героїзму", -- так було написано про Андрея Шептицького в бюлетені Конгрегації Східних Церков, виданому до століття від дня народження митрополита. 

Народжений і вихований у шляхетському польському середовищі, Роман-Алєксандр-Марія Шептицький у 23 роки зробив найважливіший життєвий вибір -- вступив до Василіанського монастиря в Добромилі й взяв нове ім'я -- Андрей. Аристократизм духу наказав йому присвятити себе великій ідеї -- ідеї вселенськості Католицької Церкви, її універсальному пануванню в душах людей, а шляхетна вразливість наказала стати на бік слабших, незахищених. Однак невдовзі виявилося, що цього вибору йому не подарує польське суспільство, втім, і українське спершу з пересторогою й недовірою сприйняло нового архієрея. В найтяжчий час, від 1900 до 1944 року він був главою УГКЦ. 

Меценат мистецтва та освіти, фундатор Національного музею у Львові, Андрей Шептицький упродовж життя провадив викладацьку діяльність: він навчав церковного мистецтва й архітектури, грецької мови й моральної теології. Енциклопедичні знання та наукові зацікавлення надавали митрополитові Андрею Шептицькому схожості до титанічних особистостей часів італійського Відродження. 

Ким же є для нас сьогодні ця виняткова особистість, чи розуміємо ідею екуменізму Шептицького, його моральні настанови та сокровенні думки? Відповіддю на це стала духовно-мистецька подія, яка зібрала минулої неділі в концертній залі філармонії таку кількість львів'ян, що годі було уявити. Вітальні слова митрофорного протоієрея храму св. Юра о. Романа Кравчика наче відчинили вівтар у серцях слухачів. Затамувавши подих, слухав зал голос Андрея Шептицького: звучав запис Великодньої проповіді митрополита у церкві св. Юра 1944 року. 

Цілком логічним продовженням святочної академії стало виконання заслуженою капелою України "Трембіта" під орудою Миколи Кулика ораторії "Іду. Накликую. Взиваю". Відомий український композитор професор львівської Музичної академії імені Миколи Лисенка Віктор Камінський написав цей монументальний шестичастинний твір (45 хвилин звучання) на слова Андрея Шептицького (поетичне опрацювання професора ЛНУ імені Івана Франка Ірини Калинець) 1998 року. Тоді ж у серії "Духовна музика України", продюсером і автором проекту якої є Михайло Перун, було зроблено запис на СD, а 2000 року цей твір приніс композитору премію імені Лисенка. 

Треба сказати, що ораторія (італ. oratorio, від лат. oro -- "говорю, молю") -- великий твір для хору, співаків-солістів і оркестру -- народилася в Італії у XVI столітті. Близько 1551 року церковний діяч Нері заснував при римському монастирі Сан-Джероламо "молитовні зібрання" (Congregazione dell Oratorio), щоб поширювати католицьке віровчення поза межами храму. Згодом назву місця, де відбувалися ті релігійні читання з показом окремих біблійних сцен і піснеспівом духовних лауд, успадкували сакральні вистави, а ораторія, великими майстрами якої були Каріссімо та Скарлатті в Італії, неперевершений Гендель в Англії, стала самостійним музично-драматичним твором, альтернативою до меси. 

Обравши жанр ораторії Віктор Камінський знайшов ідеальну форму, аби втілити високу тему. Словесно-драматична будова ораторії -- це вільне поєднання проповіді (друга, четверта та п'ята частини ґрунтуються на текстах Пастирських листів Шептицького "Про покаяння", "До української інтелігенції", "Перше слово пастиря") та поетичного символу-роздуму Ірини Калинець над особистістю, долею духовного поводиря нації (перша частина має назву "Молитва"). 

Кожна частина ораторії Камінського звучала, як музично-поетичне одкровення зі своїм смисловим змістом й музичною архітектонікою. Пластичні соло Таїсії Дзюбич (сопрано) та Ігоря Коцаби (баритон) добре межували з пасіонарним тембром актора-читця Богдана Козака. Для хору завдання полягало в тому, щоб не втратити цілісності всього твору й виразно проартикулювати співане слово. І це йому вдалося повністю. 

Філософсько-поетичний стрій музики наповнював душу блаженним розчиненням у вічному. Спраглі високого одкровення слухачі, а це були переважно парафіяни, пересічні львів'яни, серед яких було щонайменше музикантів, у захваті від твору, оплесками після кожної частини переривали цілісну лінію композиції. Втім, це, як і дещо форсований загальний рівень звукової амплітуди виконання, не змогло зменшити враження від духовно-мистецького заходу, присвяченого вшануванню ювілейних дат вчителів Церкви.




Источник: http://postup.brama.com/usual.php?what=20402
Категория: Мои статьи | Добавил: viktor-kaminsky (08.01.2009)
Просмотров: 457 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категорія каталога
Мои статьи [38]
Міні-чат
300
Друзья сайта
          КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
          ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
          Счётчик MyCounter
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Viktor Kaminsky © 2017