Меню сайта
Форма входа
Поиск
Victor Kaminsky Вівторок, 25.07.2017, 14:47
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

Мирослав Скорик: «Я не пишу музики для еліти»
"Дзеркало тижня", 10 вересня 2008 р.
Мирослав Скорик: «Я не пишу музики для еліти»
Тетяна КОЗИРЄВА 

До Дня Незалежності Указом Президента України почесним званням «Герой України» вшанованокомпозитора, якого покоління 1960-х знає як автора популярних естрадних пісень та музики до кінофільму «Тіні забутих предків». А для музичного світу Мирослав Скорик – класик української музики, композитор універсального обдарування, чия «Мелодія» стала «серцем на долоні» для людей усіх вікових категорій у всіх куточках світу. 

Нагадаю, що саме завдяки Скорикові отримали друге життя українські опери «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксоляна» Дениса Січинського, «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка, «Отче наш» Максима Березовського.За Концерт для віолончелі та симфонічного оркеструкомпозиторанагородили Державною премією ім. ТарасаШевченка.Він написав оперу «Мойсей» та балет «Повернення Баттерфляй», а ще – десятки творів, які залюбки виконують і слухають не лише в Україні, а й у колишніх республіках Радянського Союзу, а також в Австралії, Австрії, Великобританії, Голландії, Канаді, Німеччині, Польщі, США та Франції. 

Мирослав Михайлович – народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, завідувач кафедри історії української музики Київської консерваторії, керівник Центру музичної україністики. А ще – ювіляр: 13 липня композиторові виповнилося 70 років. 

– Основні заходи з липня перенесені на зараз, – розповів «ДТ» соленізант. – А 13 липня – традиційно родинний день. У мене в гостях були брат, дочка, онуки, син. І, звичайно ж, найближчі колеги: ректор Львівської музичної академії Ігор Пилатюк, проректор Віктор Камінський, міністр освіти Іван Вакарчук, народний депутат Степан Давимука, директор Львівської опери Тадей Едер, мистецький керівник камерного оркестру «Віртуози Львова» Сергій Бурко, директор філармонії Володимир Сивохіп, головний диригент симфонічного філармонійного оркестру Айдар Торибаєв, ректор Львівської академії мистецтв Андрій Бокотей... 

Цього ж дня до Мирослава Михайловича телефонував, аби особисто привітати з уродинами, й Віктор Ющенко. Не залишився день народження композитора й поза увагою губернатора Львівщини Миколи Кметя, який завітав до оселі Скориків, аби і з ювілеєм поздоровити, і вітальний лист від Президента вручити. 

Але основні заходи із вшанування видатного українського композитора стартували вчора – 12 вересня у Львові розпочався тиждень високого мистецтва музики Мирослава Скорика. Гості з Америки – віолончелістка Наталя Хома і піаніст Володимир Винницький – та симфонічний оркестр Львівської філармонії під диригуванням Айдара Торибаєва представили публіці Віолончельний концерт, за який Мирослав Скорик отримав Шевченківську премію, а також фортепіанний концерт та найновішу працю Скорика – прем’єру оркестрових транскрипцій трьох творів Моріса Равеля та п’яти каприсів Паганіні. 

Учора ж у Музичній академії розпочалася дводенна міжнародна конференція «Композитор на зламі тисячоліть між серйозною і легкою музикою», присвячена творчості Маестро, за участю поважних науковців з Лейпцига, Відня, Варшави, Кракова, Києва, Одеси і Львова. У межах заходу відбудеться презентація унікального видання: монографії доктора мистецтвознавства Любові Кияновської «Мирослав Скорик. Митець і людина». До речі, вперше до творчості Мирослава Скорика професор Кияновська звернулася ще 20 років тому, коли опублікувала статтю до його 50-річчя. Трохи згодом розпочала роботу над монографією до 60-річчя Маестро – «Мирослав Скорик. Портрет митця у дзеркалі епохи». За словами пані Кияновської, її остання книжка – це передовсім психологічний портрет Скорика, «з яким, він, до речі, погодився». «Мирослав Михайлович вирішив найболючішу проблему, яка існує зараз між мистецтвом і суспільством, – розповіла «ДТ» Любов Олександрівна. – А найбільша проблема та, що доступне мистецтво – малохудожнє. І навпаки: високохудожнє мистецтво – малодоступне і потребує дуже серйозної підготовки до розуміння. Мирослав Скорик – один із небагатьох, хто вміє робити високе мистецтво у доступних формах. Навіть його «Мелодія»… Так, вона є шлягером. Але нехай ще хтось із композиторів похвалиться таким шлягером! Доступна і його опера «Мойсей» – будь-якому слухачеві! Скорик сам про це говорить: він не пише музику для еліти. Це є величезна перевага. І це йому справді вдалося!». 

Друге унікальне видання, що його представлять на конференції, – нотна збірка «Фортепіанні твори Мирослава Скорика», в якій зібрано твори, складені композитором упродовж життя – від студентських часів до сьогодення. До ювілею Маестро видано й компакт-диск «Мирослав Скорик. Естрадні пісні». За словами директора студії звукозапису «Мелос» Богдана Стефури, який реставрував старі записи, на диску – 13 пісень. І яких!!! «Не топчіть конвалій», «Я тебе почекаю», «Аеліта», «Нічне місто», «Карпати», «Не знаю», «Львівський вечір», «Квіти говорять», «Ти забудь ті слова», «Три трембіти», «Стрийський парк», а пісня «Намалюй мені ніч» подана у двох версіях – старій і сучасній, переспіваній Мар’яною Винницькою, виконавицею з Нью-Йорка. 

Також на прихильників творчості Скорика чекають виступи оркестру оперної студії Музичної академії, де 5 найкращих студентів-скрипалів класу професора Ігоря Пилатюка виконають п’ять скрипкових концертів Мирослава Скорика. Такий собі концерт-хрестоматія. Передбачено й концерт за участю самого Маестро та його камерного оркестру «Академія» з концертмейстером Артуром Микиткою та диригентом Ігорем Пилатюком. Пророкують, що це буде неперевершене дійство, де Маестро і гратиме на фортепіано, і диригуватиме. Музика цього вечора звучатиме розмаїта: від «Отче наш» та «Псалма №50» для сопрано та камерного оркестру до джазових п’єс для фортепіано з оркестром. 

Під завісу тижня, у п’ятницю, 19 вересня, за участю академічного симфонічного оркестру, хорової капели «Трембіта» під батутою самого Мирослава Скорика прозвучать кантата «Гамалія» за поемою Тараса Шевченка і реставрована Маестро опера Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень». Цей концерт записуватимуть у прямій трансляції, і з нього має бути скомпонований другий диск до ювілею Скорика. 

Вшанування композитора, крім Львівської філармонії, відбуватиметься й у стінах Оперного театру ім. Соломії Крушельницької – це будуть постановки опери «Мойсей» та балету «Повернення Баттефляй». 

Долучився до святкування ювілею Скорика й Музей Соломії Крушельницької, позаяк мати композитора – Марія Скорик (Охримович) була родичкою видатної української співачки, прими міланського Ла Скала. Працівниця музею Леся Кирик дуже вдало склала експозицію з особистих речей родини Скориків та світлин із їхнього сімейного альбому, і тепер екскурсовод упродовж місяця розповідатиме відвідувачам про життя та творчість пана Скорика. Окремий стенд в експозиції присвячений нагородам Мирослава Михайловича, а також його друзям – видатним музикантам Миколі Суку (Лас-Вегас), Олегу Крисі (Нью-Йорк), Юрію Мазуркевичу (Бостон), Марії Чайковській (Москва), Володимиру Винницькому (Нью-Йорк), доктору музикознавства Всеволоду Задирацькому (Москва) та світлої пам’яті піаністу Аліку Слободянику. 

Розгорнуто фотовиставку й у галереї «Філарт», що у фойє обласної філармонії. Як зазначив директор установи Володимир Сивохіп, підпорядковане йому приміщення «освячене Мирославом Скориком, який упродовж довгих років очолював Львівську організацію Національної спілки композиторів України та неодноразово виступав зі сцени філармонії як диригент, керуючи Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії, камерним оркестром «Віртуози Львова» та камерним оркестром Львівської консерваторії «Академія». У концертному залі ім. Станіслава Людкевича прозвучало й чимало світових прем’єр – творів Маестроу виконанні видатних артистів та колективів». 

Невдовзі святкуватиме 70-річчя Мирослава Скорика й Київ. На 14, 15 і 16 жовтня у столиці заплановано три ювілейні виступи композитора: опера «Мойсей», авторські вечори у філармонії та в консерваторії. 

– Гортаючи сторінки пам’яті… Чи є твори, які для вас найдорожчі, ближчі до серця? 

– Це трудно сказати… Не хочу повторювати Шостаковича… Але кожен твір чимось дорогий. 

– Тобто всі «діти» однаково любі? 

– Так. 

– Зараз щось є цікаве в роботі? 

– Це таємниця. Точніше, я вже переконався, що до того, як зробиш, не варто нічого говорити, бо потім важко це зреалізувати. Маю забобони. 

– Що вважаєте своїм найбільшим досягненням? 

– Не пишу музики для еліти. І починав різні речі, які потім розвинули… Правда, ніхто того не цінує. Я пішов шляхом синтезу, поєднав класичні традиції із сучасними засобами виразності. Я не належу до так званого авангарду, який робить музику елітарною. Стараюся, щоби моя музика була зрозумілою людям, щоби вони її відчували. Таких композиторів мало. Зокрема, в 1960-ті роки я старався в українській естрадній музиці привити сучасні ритми того часу, вносячи джазові елементи в музику, і різні ритми, які тоді були модні – твіст, босанова, халі-галі. Фактично я це зробив першим. І після того вже з’явилися «Мрія» Поклада, Івасюк, інші композитори, які продовжили цю справу. А до того часу що таке була українська естрада? Майборода, в якійсь мірі – Шамо. Звичайно, і це була гарна музика, але я започаткував новий напрям. Наприклад, «Не топчіть конвалій» – це був перший український твіст. А ще – блюз-танго «Намалюй мені ніч». А про це, бачите, ніхто навіть ніде і не згадує. Пізніше розшифровував старовинні табулятури. Багато зробив обробок української класичної музики. Тобто основне, на мою думку, знайти свій стиль. 

– У скількох країнах світу виконується ваша музика? 

– Я спеціально не підраховував. Країн багато – напевно, сорок чи п’ятдесят. 

– Чи знаєте, які ваші твори найчастіше виконуються за кордоном? 

– І на це питання не відповім. Я маю відсотки за кожне виконання. І часом до мене приходить… 1 цент (сміється). Останній такий рахунок надійшов із Тайваню. 

– В які країни вас запрошують на авторські концерти? 

– Нещодавно був у Польщі. Часто буваю в Америці, Австралії, Німеччині, Росії. Раніше тих країн було більше. Часто бував у республіках колишнього Радянського Союзу, а також країнах соцтабору. А зараз, наприклад, мене запрошує Інститут музики, що в Техасі – вони роблять три дні української музики. Знаю, що їдемо разом із Станковичем. Думаю, буде цікаво. Нещодавно мав авторський концерт у Чарльстоні (штат Південна Кароліна). Також хоче зробити мої авторські концерти українська діаспора – в Нью-Йорку та Вашингтоні. 

– До скількох фільмів написали музику, не пригадуєте? 

– Ой, багато. Може, до двадцяти, а може, до сорока. Назву кілька, де музика була пристойною. 

– Це як? 

– При роботі над фільмом основна справа композитора – догодити режисерові. А справді гарною вважаю музику, написану до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1964 рік, створений за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. – Т.К.), «Мелодію» до стрічки режисера Володимира Денисенка «Високий перевал» (1981 рік) та «Гуси-лебеді летять» Олександра Муратова (1974 рік, за однойменноюповістюМихайла Стельмаха). Потім я ще багато писав. Але все це – лажа. А ще я писав музику до мультиків. Один із них – «Як козаки куліш варили». 

– Як вас знайшов Параджанов і як із ним працювалося? 

– Сергій знайшов мене дуже просто. Коли він задумав цей фільм, то вирішив для себе, що з київських композиторів про Карпати музики ніхто не напише. Отож і приїхав до Львова, прийшов на радіо і попросив поставити музику львівських композиторів. Переслухав багато, у тім числі – твори Кос-Анатольського, Колесси та мої. І відразу ж заявив: «Этот композитор будет писать музыку для моего фильма». При зустрічі сказав мені: «Я хочу, чтобы вы написали для меня гениальную музыку». Мені тоді не сподобалася його якась тривожна аура. Більше того, здалося, що Параджанов володіє гіпнозом. Після розмови я подумав трохи і відмовився від пропозиції. Пізніше він вдруге приїхав до Львова, ми знову зустрілися, і відтоді у нас були коректні взаємини. Він справді геніальна людина. Дуже добре відчував музику. Крім того, сам добре грав на скрипці. Співпраця була цікава. Звичайно, у тому фільмі є й і моя музика, але більшість музики ми назбирали. Гуцулів навіть возили до Києва, записували у павільйоні. Таких звукозаписів до того не було і тепер не можна знайти… А ще пам’ятаю, як нам треба було записати трембіти. На повітрі це тяжко зробити, то Параджанов 10 трембітярів разом із трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва (сміється). Причому інструменти везли у пасажирському салоні. Я ж їздив в експедиції в Карпати, потім добирав музикантів. Спілкувався й зі всією знімальною групою. Параджанов був людиною неврівноваженою, тому на знімальному майданчику постійно виникали конфлікти між ним та оператором Юрієм Іллєнком, актрисою Ларисою Кадочніковою, художником Георгієм Якутовичем…. Але всі згодом якось притерлися один до одного і дуже гарно працювали. А те, що він говорив про радянську владу… Наприклад, «Пусть меня выпустят за границу, при этом купят билет в одну сторону…». 

– Вам, напевно, часто говорять про унікальність «Мелодії»… 

– Дуже часто. Наприклад, недавно наш Київський національний оркестр їздив в Іспанію і там на «біс» виконав «Мелодію». Успіх був такий грандіозний, що музиканти навіть телефонували мені після концерту з-за кордону на мобільний, аби розповісти про це. 

– Може, банальне запитання… Чого б ви побажали собі? 

– Звичайно, здоров’я. Я не чую себе підупалим, але не знаю, скільки це триватиме (сміється). 

– Чи маєте якісь спеціальні вправи для підтримання себе у хорошій формі? 

– Ні. Тільки робота, робота, робота, як сказав Ленін і пішов у бібліотеку… (сміється) 

– По гриби досі ходите? 

– О-о-о!!! Це єдиний спорт, який мені лишився. Я колись був дуже спортивним. Мав розряди з легкої атлетики (стрибав у висоту), бадмінтону, настільного тенісу. Добре грав у футбол і волейбол. Потім мене приваблювали туристичні байдарки. А тепер от лишилися тільки гриби. Але, повірте, це теж дуже гарний спорт. 

– Який кілометраж намотуєте? 

– Для мене ходити 4 години по лісу – запросто. 

– Можете розповісти, що вам подарували на ювілей? 

– Звичайно. Було дуже багато квітів, дуже багато – гарних слів. А серед веселих презентів… Наш головний диригент Айдар Торибаєв подарував мені національний казахський халат, розшитий золотом. Ще з милих серцю речей – панно з будівлею Львівської опери, цікаві картини, які нагадують про рідне місто і вишиванка – білим по білому. Я, до речі, років, напевно, із тридцять не носив вишиванок. А ця мені дуже до вподоби. 

Маю зазначити, що перед тижнем своєї музики Мирослав Скорик, попри багатющий досвід, дуже хвилювався: «Ми ніколи не знаємо, як сприйме концерт публіка. Настрій слухачів і, зрештою, сам прихід публіки на концерти залежить від багатьох речей. Навіть від того, яка буде погода…». 

А ще Мирослав Михайлович розповів, що за багато років так і не виробив для себе особливого ритуалу перед виходом на сцену: «Все дуже просто: прийняти ванну і поспати. Ото і все». Гарантом доброго ставлення людей вважає доброзичливе і гарне ставлення до всіх без винятку. Також надзвичайно важливо не бути злопам’ятним. Щодо образ, то пожартував так: «Я добрый, но отзывчивый! А взагалі, коли мене хтось образить, я стараюся на це не реагувати, бо відсутність реакції буде більш правильною, ніж будь-яка реакція». 


Досьє «ДТ»: 

Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини (бабця була рідноюсестроюславетної Соломії Крушельницької). 1945 року почав навчатися музики у Львові. 1947 року родину Скориків було вислано в шахтарське місто Анжеро-Судженськ, що в Кемеровськійобласті. В Сибіру майбутній композитор вчився гри на фортепіано в учениці Рахманінова–Валентини Канторової і тоді вже виявив здібностідо композиції. 

До ЛьвоваСкорики повернулися 1955 року. Педагогами Мирославав консерваторії були професориСтаніслав Людкевич, Роман Сімович та Адам Солтис.У 1960–1963 рр. талановитий львів’яниннавчався композиції в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.Чайковського під керівництвом професораДмитраКабалевського. Від 1963 року працює у Львівській, а від1966-го – у Київській консерваторії, викладаючи теорію музики і композицію. Вчитель багатьох відомих композиторів. Редактор творів української класики – Миколи Леонтовича, Анатоля Вахнянина, Дениса Січинського. Кандидат музикознавства, автор монографій «Ладова система С.Прокоф’єва»та «Структура та виражальна природа акордики в музиці XX ст.».Герой України. 











Источник: http://www.philharmonia.lviv.ua/presa/114.htm
Категория: Мои статьи | Добавил: viktor-kaminsky (18.01.2009)
Просмотров: 1614 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категорія каталога
Мои статьи [38]
Міні-чат
300
Друзья сайта
          КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
          ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
          Счётчик MyCounter
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Viktor Kaminsky © 2017