Ірина СТРОЙ

 

Можемо уявити, як складно у сучасному постмодерному житті (з його різновекторними "перверзіями") творити музику, скеровану до церкви. Адже цей процес потребує глибокого усамітнення, духовного переживання і діалогу з Богом; крім того, для творення такої музики потрібно мати відповідний рівень релігійної освіченості, катехизації. І врешті, критерій оцінки релігійної музики, яка свято зберігає традиції і дотримується усталеного естетичного канону, докорінно відрізняється від світської, де новаторство і сучасність є чи не найважливішими критеріями їх художньої якості. "Акафіст до Пресвятої Богородиці" відомого львівського композитора, професора кафедри композиції Віктора Камінського викликає те особливе духовне переживання, що його творять тільки вибрані мистецькі твори, залишаючи у душі слухача просвітлення і надію.

Віктор Камінський приступив до написання "Акафіста" вже маючи поважний досвід на ниві духовної музики. Первістком була його симфонія-кантата "Україна. Хресна дорога" (1992) на слова І. Калинця, потім монументальна ораторія "Іду, накликую, взиваю" (1997) на тексти А. Шептицького, і як кульмінація -- Літургія Св. Іоана Златоустого (2000). І ось -- новий твір, створений з благословення та за підтримки єпископа Едмонтонського Преосвященного владики Лаврентія Гуцуляка.

Акафіст -- це своєрідний апогей набожності до Пресвятої Діви Марії, поетичний гімн (на жаль, достеменно не відомо, хто написав перший текст), який складається з 13 кондаків та 12 ікосів. Саме слово "акафіст" з грецької означає "без сідальних", тобто Церква приписує, щоб вірні стояли під час цього богослужіння, як і у випадку читання Євангелія, на знак пошани до Пресвятої Богородиці. Символи, метафори та образи акафіста віддзеркалюють 21-й розділ книги "Одкровення святого Йоана Богослова". Отож у монастирях та церквах східної традиції можна побачити іконографічні розписи, мозаїки та фрески, пов'язані з сюжетом акафіста, а також богослужбовий одяг.

Прем'єра "Акафіста" Віктора Камінського відбулася у свято Успення Пресвятої Богородиці 2002 року у церкві святих Ольги та Єлизавети. Згодом цей твір знайшов своїх численних прихильників не тільки у Львові, але й у Канаді та Італії. Ця тепла чудова музика збуджує до молитви і наганяє сльози, вона підносить нашу любов до Бога.

"Це справжній дарунок душі, що вражає дивовижною єдністю звуку, слова і змісту. Прекрасна творча праця, народжена поєднанням композиторського таланту і Святого Письма", -- сказав професор Ігор Пилатюк на урочистій презентації, яка за участю численних представників українського духовенства, творчої інтеліґенції, студентської молоді відбулася у Музичній академії ім. М. Лисенка.

У виконанні та записі цього складного духовного твору, котрий триває годину, взяло участь майже сто осіб. Колосальна внутрішня енергія і сповідальний ліризм музики, витонченість музичної мови та зосередженість духовного піднесення вимагали від солістів (сопрано -- Ярослава Крилошанська, тенор -- Ігор Бойко, баритон -- Любомир Ржицький, бас -- Олександр Громиш), хору і оркестру капели "Трембіта" високої майстерності. "Виконання духовної музики дарує нашому колективу велику радість, а співпраця з композиторами, котрі працюють на ниві хорової сакральної музики, є справжньою лабораторією творчості, -- зазначив дириґент Микола Кулик.

Музична мова твору, вбираючи розмаїті багатовікові традиції української духовної музики, позначена пластичністю та індивідуальними інтонаційними знаками, у яких виразно прослуховується галицька елегійність (як, наприклад, в інструментальній темі, що вперше проходить у Вступному благословенні, готуючи вступ чудового соло сопрано (Я. Крилошанська) "Царю небесний". Чергування хорових тутті і солістів (особливо виразно -- у звучанні "Святий Боже", де глибинно солює бас О. Громиш), постійна мінливість фактури створюють ту особливу флуктуацію, що вирізняє неповторну красу українських хорових концертів ще від "золотої доби" Бортнянського, Веделя.

Тож не випадково, резумуючи мистецьку імпрезу, Ігор Калинець зазначив, що "серед найвищих здобутків українського генія, визнаних у світі, маємо дерев'яну архітектуру, галицьку ікону і духовну музику. Це мистецтво не ламає, а продовжує традицію". І подумалось: мав-таки рацію класик німецької філософії Гегель, заявивши, що все те, що людина цінує і шанує, в чому вона бачить своє щастя, славу і гордість, -- усе це знаходить своє найвище завершення в релігії, в думці, в свідомості, у відчутті Бога.

"Акафіст" Віктора Камінського став прекрасним мистецьким поповненням звукового проекту "Духовна музика України" (це вже 14-й диск), автором і продюсером якого вже кілька років поспіль є Михайло Перун.