Меню сайта
Форма входа
Поиск
Victor Kaminsky Неділя, 19.11.2017, 03:28
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

Віктор Морозов у "Четвертому куті" Марі-Анна Романенко
"ГАЛАС" (№ 9-10, 1997 р.)

Віктор Морозов у "Четвертому куті"

Марі-Анна Романенко

 

У 2000-у році, на початку нового століття, Віктору Морозову виповниться 50 років. І, мабуть, він захоче зорганізувати великий концерт із цієї нагоди. За три роки, які залишилися до цієї події, співак та композитор, можливо, прилучиться до так званої "світової музики" (волд мюзік), щоб на цей концерт запросити по одному найкращому музикантові з кожної країни світу.

Все життя Віктора Морозова переслідує непослідовне ставлення до музики - від різкого несприйняття до повного розчинення в процесі музикування. Таку нестабільність співак пояснює впливом зірок на його життя. Він народився під сузір'ям Близнюків.

Із раннього дитинства батьки наполягали на уроках музики. А він і чути не хотів. Але в чотирнадцять років нелюбов змінилася захопленням гітарою до такої міри, що були забуті всі справи світу. В тому числі й навчання в середній школі. Коли Віктор вивчив декілька обробок рок-шлягерів 60-х років типу "хіпі-хіпі-шейк", то вирішив, що настав час виходу на Велику сцену. І не мало значення, що ця сцена знаходилася в місцевому клубі в Кременці на Тернопільщині, а дебют відбувся під час чергових танців. Ось тільки домашня гітара Віктора була настроєна інакше, ніж гітара в танц-клубі, за допомогою якої планувалося злетіти на вершину "олімпу". Грандіозний виступ звівся до "півнів" та ганебного сходження зі сцени.

Цей випадак запам'ятався, але відрази до гітари, як до інструмента, не викликав. Зараз Віктор Євгенович грає на 12-и струнній "Фендер" і 6-и струнній "Такаміні". Але вереском моди у 60-х роках по всій країні були електричні гітари. Тому, всі мешканці Кременця зразка '65-ого року, знайте - наприкінці '90 я спіймала "телефонного хулігана", який потрошив вуличні телефонні автомати.

Віктор Морозов: "Електричні гітари ми тоді робили самі. З телефонних автоматів брали "внутрощі", щоб зробити собі звукознімачі. Все тоді було саморобне. Пам'ятаю, який я був гордий - ми зробили гітару! Я приїхав до Львова, йшов із тією гітарою по вулиці. Підходили якісь хлопці незнайомі, брали гітару, пробували грати. Так просто на вулиці зупиняли. Це тоді було як зараз автомобіль супернової марки".

Він завжди вважав себе бардом. Всі пісні народжувалися вдома, під акустичну гітару. А звучали вперше в когось в хаті за келихом вина або чашкою кави. Там збиралися мистецькі особистості - поети, художники. Хтось читав вірші. А Віктор брав гітару і починав виконувати свої, щойно написані твори. Це була співана поезія на вірші Тичини, Лорки. І тільки коли почав працювати у групах (СМЕРІЧКА, АРНІКА), то доопрацьовував вже раніше складені твори для рок-гурту.

Участь в АРНІЦІ призвела до різких змін у житті Морозова. Було здобуто сценічний досвід та популярність серед слухачів. Але окрім того, він звернув на себе увагу відповідних органів. І на останньому курсі Віктора Морозова відраховують з числа студентів. А може те спричинило й опублікування його вірша у нелегальному журналі "Скриня". Як би там не сталося, а ця назва не полишала його протягом довгих років.

У 1989 році фірма "Мелодія" випустила дві великі плити. Одна - спільна з Оксаною Білозір, де звучали українські народні пісні. Інша має назву "Скриня". Там Віктор Морозов сам виконує пісні на вірші Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олега Лишеги, Івана Малковича, Ліни Костенко, Павла Тичини. З одним із авторів - Олегом Лишегою - Віктора доля звела ще студентом. Обидва навчалися в університеті на факультеті англійської філології і мешкали в одній кімнаті в гуртожитку.

Колись Ігор Критович, директор "Студії Лева", сказав мені, що ця назва належить Вікторові. Нібито гуляли вони вулицями старого міста і думали, як би то перейменувати англомовну назву студії згідно останнього розпорядження когось-там.

Віктор Морозов: "Серйозно. Це дуже серйозна річ. Бо я часто забуваю таке. Оля Кох-Погрібна робить твори з пляшок. Їх назвали "пляшк-арт". І вони так само мені сказали, що назву дав я. Тільки я мабуть був дуже веселий і забув. Мене дуже втішило, що вони мені нагадали. А тепер ви сказали. Який я мудрий".

"Хіт-парад "Студії Лева" був першим хіт-парадом в історії українського шоу-бізнесу. Разом з Віктором готував і вів його Стефко Оробець. А транслювали цей хіт-парад протягом двох років чи не всі україномовні радіостанції. Зараз ідеї шестилітньої давності з успіхом використовуються в багатьох хіт-парадах України.

На "Студії Лева" було награно всі шість магнітоальбомів театру-студії "Не журись!", записано альбом Віктора Морозова, Олега Яреми та Романа Лозинського "Четвертий кут". Цікаво, що музику до цього альбому Віктор награв на 10-и струнній гітарі, а Ромко - на 5-и струнній скрипці. І зараз готується матеріал для нового магнітоальбома, який цілком складатиметься з пісень Костя Москальця.

Оскільки Віктор Євгенович до сих пір ходить містом пішки й без охорони, за протекцією до нього не приходив хіба що лінивий. А років 15 тому це взагалі не складало труднощів. Спробуйте вгадати, про яку майбутню зірку йдеться в наступному монолозі.

Віктор Морозов: "Наш ансамбль АРНІКА був суперпопулярним. То був '73 чи '74 рік. Ми якраз на танцях грали в клубі міліції. До нас неможливо було потрапити. Квитки коштували 10 копійок, їх перепродували по 10 карбованців. І її привели: "Ось дівчина, що гарно співає". А вона тоді була трохи груба (товстенька). Ми дивимося: "Не випадає якось, ми такі кумири народу, ідоли. А вона не має рокового вигляду". Але послухали. Дійсно, дуже гарний голос. Вона ще свою пісню награла у стилі Джоан Байєз, англійською мовою. Потім, до речі, я написав на цю пісню вже український текст. І ми її навіть на плиті випустили. Зараз цю пісню Анжеліка Щербакова співає. А тоді ми соромилися цієї співачки. І посадили за органчик, "Іоніку", щоб ніхто її не бачив. Так вона в нас починала співати. А потім виросла у знамениту рок-зірку. Це був перший юний талант, який я помітив".

Здогадалися ви чи ні, але мова йшла про Вікторію Врадій. Сестричку Віку.

До своїх відкриттів, яким пророкувалося велике майбутнє, Віктор Євгенович відносить і Руслану (Лижичко). Про її існування він взнав на "Студії Лева". І саме йому вперше юний Тарас Чубай виконав пісню на вірші свого батька, Григорія Чубая, "Коли до вуст твоїх дишається півкроку". Протегував він потім і ПЛАЧУ ЄРЕМІЇ та МЕРТВОМУ ПІВНЕВІ. Віктора Морозова запросили до журі відбіркового туру другої "Червоної рути" у Львові. Тоді обласне журі фестивалю дотримувалося дуже консервативного стилю. І саме такі виконавці добиралися до фіналу. Тому на журі вплинули саме методом навіювання: "Це файно, файно".

Зараз Віктор знову переживає нелюбов до музики. Від тієї дитячої вона відрізняється тільки розумінням свого місця в сучасній естраді.

Віктор Морозов: "Мені зараз остогидли усі моменти сцени, артисти, глядачі. Хоча сцена - це в певній мірі дуже сильний наркотик, віж якого важко відходити. Людина, яка звикла до сцени, яка пожирає енергію багатьох людей, втягується в це, як наркоман. І я на собі це відчуваю. Знаю, що шоу-бізнес не може без цього наркотика. І особливо, якщо це людина типу так званого танцюриста. Є такий образ в повісті Кундери "Повільність". Цих людей він називає танцюристами. Весь час, щоб вони не робили, їм потрібно, щоб на них світило, щоб на них дивилися. Таким людям потрібен той наркотик, вони без нього не можуть жити. А я не хочу бути подібним до тих людей. Це марнота марнот. І власне тому стараюся зіскочити з тієї голки".

Останнім часом Віктор Євгенович не дає концертів для широкої публіки. Його спілкування зі слухачами носить випадковий характер. Як його огортає відповідний настрій, він приходить з гітарою у зальчик "Дзиги". І якщо на той момент трапиться там слухач - прошу дуже. Він називає ці спілкування "з'явами". Тому що вони з'являються подібно дощу чи снігу в природі. Ніхто не знає, коло воно блисне чи заграє веселкою. Ніхто не приходить збирати грошей, глядачі не чекають, квитки не продаються.

Віктор Морозов: "Декілька років тому в Америці в одному місті ми відвідали печери зі сталактитами. Краса була неймовірна. Я подумав, що ця краса існувала 1000 років і ніхто її не бачив.

Природа не зацікавлена в глядачеві. Їй цікавий сам процес творчості. Незалежно від того, чи буде там хтось дивитися, чи буде пожирати тебе поглядом, плескати і кричати "браво". Творчість сама для себе - ось що цікаво мені в цей момент. Як і природа творить, не хвилюючись про розголос".

Віктор не має класичної консерваторської освіти. Раніше вона йому просто не була потрібна - вважав, що вона занадто консервативна і класична, дуже мало дає знань та прикладних навичок. Але мусив здобути музичну освіту по класу сопілки у Дрогобицькому музучилищі. Бо у ансамбль СМЕРІЧКА надійшла вимога "звище" - всіх на навчання. Проте дуже цікавиться сучасною академічною музикою. Сучасна попсова музика йому нагадує довжелезний серіал. Серії ніби різні, але нічого не міняється. А колись, в 60-і роки, кожен виконавець мав свій стиль, своє звучання. Вже треті "Контрасти" (фестиваль сучасної академічної музики у Львові) поспіль Віктор відвідує мало чи не всі концерти. Особливо звертає увагу на твори Валентина Сільвестрова, Олександра Козаренка, Віктора Камінського, Олександра Щетинського. Зрештою, сучасними академічними творами Віктор Морозов цікавився завжди. Він міг прочитати в книжках та спеціальних журналах про Штокгаузена, про Кейджа, прочитати, яка у них музика. Але дуже хотілося почути. Таку музику і на Заході дуже важко почути, навіть в музичних бібліотеках (фонотеках) не дуже багато матеріалу. Здебільшого публіка там цікавиться простішою музикою. Фестиваль "Контрасти" - це сходинка, якою зараз цікавиься Віктор Морозов. Він відвідує концерти академічної музики, примірює на себе "вбрання академіста". І після довгого роздумування-мовчання сподівається з'явитися на сцені не просто з новими творами.

Віктор Морозов: "У покійного Грицька Чубая є поема "Говорити, мовчати і говорити знову". Отак я говорив, тепер мовчу. Але надіюсь, ще заговорю знов, але якоюсь інакшою мовою. Хочеться в цей період в собі щось поміняти. Розібратися слід. Я б дуже хотів у таких фестивалях брати участь. Але потрібно заговорити якоюсь іншою мовою. Цікавою, несподіваною. Не повторювати те, що я робив раніше. В мене є якісь задумки. Але я не хочу наперед говорити. Я нічого не планую. Як піде".



Источник: http://www.victormorozov.com/ukr/halas.html
Категория: Мои статьи | Добавил: viktor-kaminsky (15.02.2009)
Просмотров: 1385 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категорія каталога
Мои статьи [38]
Міні-чат
300
Друзья сайта
          КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
          ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
          Счётчик MyCounter
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Viktor Kaminsky © 2017