3 10 по 18 квітня в Києві проходив XVII фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України «Музичні прем'єри сезону», що був присвячений 75-річчю створення НСКУ. Протягом фестивалю меломани мали змогу прослухати понад двадцять концертів, програми яких майже повністю складали прем'єри, відвідали презентації різних видань: книжкових, нотних та СD, побувати на майстер-класах закордонних гостей та міжнародній конференції "Музика в просторі: сучасності: II-а пол. XX- поч. XXI ст.". Однією з найяскравіших подій фестивалю став приїзд до України Зігмунта Краузе - одного з відомих польських композиторів нашого часу, який за підтримки Польського Інституту в Києві провів майстер-клас та зіграв концерт у Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського. Великий резонанс у музичних колах викликав також авторський концерт Валентина Сильвестрова, присвячений 70-річчю від дня народження визнаного в усьому світ: композитора. Загалом фестиваль продемонстрував публіці актуальність сучасного музичного мистецтва, його існування в реаліях об'єктивного світу. Один з прикладів цього - творчість молодого київського композитора Андрія Бондаренка. Його ім'я вже досить відоме активним відвідувачам різноманітних заходів, що репрезентують українську музику сьогодення. Андрій виступає не лише як композитор, а й обдарований піаніст. Так уже сталося, що музичні витвори Бондаренка час од часу збігаються з соціально-політичними потрясіннями. Що це - містичний збіг, творче прозріння чи мистецьке призначення? Певно, всього потроху. Згадаємо хоча б «Київ Музик Фест» 2001 року, коли виконання камерної кантати Бондаренка "Ег selbst wird commen" ледь не зірвалося, бо американка Патрісія Міллер, спеціально для якої був написаний твір, через шок від подій 11 вересня втратила голос і не змогла приїхати до України. У 2004 році композитор, знаходячись в епіцентрі помаранчевих колізій, пише «Райок по-украінськи" - жорстку сатиричну казку що є новітньою відповіддю недоброму сміху Мусоргського та Шостаковича. Твір було виконано на Майдані, що, на думку автора, мало підтримати людей, які там знаходилися. На цьогорічних «Музичних прем'єрах сезону» в програмі «Назустріч фестивалю» Андрій Бондаренко знову звернувся до цієї болісної, але до сьогодні злободенної теми. Його твір «2004» - це "фотознімок" подій, що, як вважає композитор, мають бути збереженими не тільки в газетних хроніках і телерепортажах, а й у витворах мистецтва. Цю симфонічну поему було написано в 2006 році, коли ейфорія від перемоги вже давно минула і прийшов час замислитися: "А чи була взагалі та перемога?". «2004» відбиває в музичних образах весь перебіг революції - від невиразних поодиноких закликів, накопичення сил, ліричних sоlо до двох кульмінацій, в яких вгадуються інтонації та ритмічні контури всім відомих революційних гасел. Завершення поеми - урочистий мажорний апофеоз у дусі оптимістичних фіналів радянських симфоній та кантат, що потім «сповзає» та залишає лише невпевнений акорд у струнних. Це і є оте «А чи була... ?», мовчазний знак запитання, який застряг у свідомості кожного. Непростий твір, що зачіпає вже, здавалося б, призабуті, але все ще вразливі струни в душі слухачів. Ще одним прикладом вміння знайти натхнення в безпосередньому оточенні є «Супергармонія: в ритмах Океану» львів'янина Віктора Камінського. Тільки цього разу оточення - музичне, а саме творчість групи «Океан Ельзи». Нагадаємо, що з-під пера Камінського вийшли такі серйозні опуси, як симфонія-кантата «Україна. Хресна дорога» на слова Ігоря Калинця, ораторія «Іду. Накликую. Взиваю...» на тексти Андрея Шептицького, «Акафіст до Пресвятої Богородиці» - за них він отримав Національну премію України імені Т.Г.Шевченка. Що ж змусило композитора, який є автором філософських та релігійних творів, звернутися до зразків неакадемічної музики, точніше - українського поп-року? Відповідь проста, якщо пригадати, що Камінський свого часу товаришував з Володимиром Івасюком, з яким мав багато спільних творчих інтересів, захоплювався талантом Ігоря Білозора, минулого року був головою журі обласного конкурсу 10-го Всеукраїнського фестивалю «Червона Рута». Тож естрадна музика є для композитора близькою та зрозумілою сферою. Чому ж саме «Океан Ельзи»? Можливо, тому, що музиканти цього гурту, особливо останнім часом, залучають до запису своїх пісень виконавців на академічних інструментах -- класичний квартет, цілу групу струнних. Так що написання твору для скрипки і струнного оркестру, в основу якого покладено музику «Океанів», видається досить логічним. До того ж, тексти та музика Святослава Вакарчука, пов'язаного, як і Івасюк, з Білозором, зі своєрідним культурним середовищем Львова, по-своєму продовжують найкращі традиції композиторів-піснярів, що мало особливо імпонувати Камінському під час написання твору. «Супергармонія: в ритмах Океану» - камерна замальовка, в якій варіюється тема пісні «Холодно». Ця композиція входить до альбому «Суперсиметрія» - відчуваєте, яка виразна алюзія захована в назві «Супергармонія»? Камінський не виходить за межі того настрою, який створюється самою піснею, він лише «перекладає» її для інших голосів та інших умов виконання. В результаті виходить сумно-задумлива п'єса, в якій відчувається мелодичний дар та композиторська майстерність одразу двох авторів. Фестиваль завершився, за короткий час до нашого слухового досвіду додалися понад сто творів українських та зарубіжних композиторів з Білорусії, Грузії, Естонії, Італії, Литви, Лівану, Нідерландів, Польщі, Росії, Фінляндії. Ми маємо повне право пишатися такими мистецькими акціями.
