Меню сайта
Форма входа
Поиск
Victor Kaminsky Четвер, 21.09.2017, 03:33
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

Моїм першим музичним інструментом був грамофон

Моїм першим музичним інструментом був грамофон

Розмова з Віктором Камінським, композитором

Фото: Тарас Стефанишин

До обов’язків львівського композитора, професора Віктора Камінського, який нещодавно відсвяткував 55-річний ювілей, належить чимало адміністративних справ. Він, зокрема, заступник голови правління Львівської організації Національної спілки композиторів України та проректор із наукової роботи Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Тож і на розмову з кореспондентом “Газети” ледь не запізнився – перед тим заслуховував захисти кандидатських робіт, що саме відбувалися в Академії.

– Чи адміністративні обов’язки проректора не відволікають від творчих?

– Адміністративна робота насправді відволікає. Попросту забирає дуже багато часу з ранку і до вечора – такі посади, як відомо, в часі не регламентовані. Часто виникає термінова робота і, як найчастіше буває в нашій державі, доводиться щось робити “на вчора”. Тому знайти час для творчої роботи складно: ти не можеш до кінця зосередитися на тому, що хочеш написати, коли займаєшся буденною адміністративною чи іншою роботою.

– А бувають моменти, коли вона навпаки – допомагає?

– Допомагає в одному – в тотальній організації часу, в умінні берегти кожну секунду, кожну хвилину. Адже у творчості можна довго очікувати натхнення чи зовнішніх атрибутів, які тобі допомогли б щось написати. Це, до речі, дуже проста “відмовка”, яку полюбляють творчі люди: я не маю відповідних умов, тому не зможу зробити те чи інше...

– Тобто після важкого робочого дня, маючи лише кілька  годин вільного часу, ви можете почати писати музику?

– Для мене найкращий час для написання музики – це кінець тижня, коли я знаю, що нікуди не потрібно йти, не потрібно готувати той чи інший документ...

– Творчість – це момент осяяння, натхнення чи все ж таки передусім реміснича праця?

– Складно відповісти однозначно. Коли є ідея, вона не виникає в якомусь механічному ремісничому процесі. Творчість неможливо спланувати до кінця. Пригадую, наприклад, як писав свій “Різдвяний концерт”, де втілив ідею духовного “руху” від щедрівки до колядки, від земного до небесного. “Матеріал” щедрівки в мене був давно, але я зо три-чотири місяці не міг написати жодної ноти, аж доки не народився задум цього співставлення від приземленого до високого. І тоді повністю написав твір практично за тиждень.

– Як саме виглядає ваш творчий процес?

– Уже років із десять працюю за комп’ютером, а не за піаніно. Колись міг дозволити поставити собі вдома білий рояль, тоді ще награвав на ньому, а, порозкладавши аркуші на інструменті, завжди стоячи писав партитури. А потім і простору, і часу стало менше. Довелося трішки “механізувати” процес.

– Зараз, у час Великодніх свят, зростає актуальність духовної музики. У вашій творчості вона займає левову частину. Але чому нині майже не виконують сучасної духовної музики в українських церквах? Яким є ваше бачення цієї проблеми?

– У кожному разі основою музики в церкві повинен залишатися класичний репертуар. Новий варто впроваджувати дуже поступово. Не варто забувати, що в храмі все-таки головним є богослужіння, а музика посідає хоч і дуже важливе, але вторинне місце. А коли ви приходите на Службу Божу і чуєте новий твір, а ще особливо твір сучасного композитора, то він і ритмікою, і мелодикою, і гармонією привертатиме до себе більшу увагу, ніж це потрібно.

– Тобто нові твори взагалі впроваджувати не варто?

– Ні, це звичайно ж потрібно робити, але, повторюся, поступово. Церковна музика заснована на глибинних традиціях, але не може залишатись осторонь сучасності. Через певний час твори, які є для нас “сучасними”, будуть так само звично сприймати, як сьогодні музику кінця ХІХ – початку ХХ ст., що часто звучить у церквах.

– Сучасні композитори якщо й звертаються до опери, то доволі пізно... У вас уже виникав задум написати оперу чи інші твори сценічного жанру?

– Виникав. Іще років 25 тому у Львівському оперному театрі вели розмови стосовно балету, але далі задуму не пішло. Була мова й про оперу. Та найбільша проблема для мене, що досі стояла на заваді написання опери, – знайти лібрето, яке б мене направду зацікавило. Було сценічним і водночас відповідало сучасним критеріям оперної дії.

Маю і своє пояснення того, чому композитори так пізно звертаються до написання опери. Тут важливі два моменти. Перший: щоб нині написати оперу, необхідно щонайменше півтора-два роки роботи. Другий: Усе-таки репертуарна політика наших театрів побудована на тому, щоб ставити традиційно репертуар, який обмежений кількома десятками опер. Нова постановка потребує коштів, зусиль, яких не всі готові докладати. От якби відродити традицію, коли імпресаріо укладав угоду з певним композитором на написання певного твору – тоді знаєш, що потрібно написати оперу для такого-то театру, на таке-то лібрето, з таким-то складом виконавців. І, відповідно, цей проект принаймні претендуватиме на успіх. Та зараз навіть співаків, які добре володіють сучасною вокальною технікою опери, у світі не так багато...

– Тобто можна стверджувати, що сучасні композитори здебільшого пишуть твори, які, найімовірніше, будуть виконуваними?

– Так, це природно. В кожнім разі я на 90% завжди знаю, хто виконуватиме мій твір.

– У вашому доробку переважають жанри, пов’язані зі словом: кантати, ораторія, музика для драматичного театру... А якби вам запропонували написати твір на іншомовний текст, причому невідомою вам мовою – наскільки для вас важлива роль слова у творчому процесі?

– Текст є дуже важливим. Якщо писати мовою оригіналу – це буде одна музика, якщо в перекладі – це буде зовсім інша стилістика, інша семантика інтонацій. Адже слово меншою чи більшою мірою впливає на саму мелодику. Так, нещодавно я написав твір для солістів, хору та симфонічного оркестру на польський текст Юзефа Більчевського, який записано на компакт-диск у Польщі та виконано у Вільнюсі (Литва) 2 квітня 2008 р. – до річниці смерті Папи Івана Павла ІІ.

– Були курйозні моменти, пов’язані із прем’єрою якогось із ваших творів?

– Якось років двадцять тому зірвалося виконання мого твору через те, що диригент спочатку “загубив” ноти, а потім заявив, що не знає як то “продиригувати”. Це був гобойний концерт, який виконували в Донецьку, Києві. І єдиний мій твір, якого жодного разу не виконували у Львові. Саме тепер виконавці запропонували “відродити” його на сцені.

– В екстремальних випадках композитори часто самі стають за пульт і диригують своїми творами. Чи не думали і ви якось узяти до рук батуту?

– На сцені – жодного разу. Якось пробував, коли Федір Глущенко, який 1979 року диригував моїм скрипковим концертом у Києві, захворів і не прийшов на репетицію. Тоді, щоб репетиція не зірвалася, довелося. Тобто “чорнову” роботу з оркестром я ще можу провести, але не готовий спеціально займатися цим... Як то кажуть, якби мав свій оркестр – то диригував би (усміхається).

– Відомо, що до композиції кожен приходить своїм шляхом музичної освіти. Наприклад, Мирослав Скорик починав із фортепіано, скрипки, дехто – з теоретичних дисциплін. А з якого інструменту почали свою музичну діяльність ви?

– Із грамофона... (сміється). Серйозно. У віці 2-3 років навчився сам ставити платівки і вже точно міг сказати, яка музика звучить, хоч читати ще не вмів. Ба більше, оскільки в мене абсолютний слух, то я й тональності міг точно визначити, бо назви звуків знав раніше, ніж букви.

– Коли саме відчули, що хочете стати композитором?

– Точно це складно сформулювати. Навколо мене просто була відповідна атмосфера, я зростав у музикальній родині й подібного питання в мене не виникало. Натомість були часи, коли не хотів бути композитором. Наприклад, у школі дуже цікавився фізикою, астрономією, математикою і, коли за кілька років до мого закінчення відкрили факультет кібернетики в Київському університеті, я чомусь думав, що вступатиму саме туди. Але в останній момент передумав...

– Ваше захоплення астрономією знайшло своє вираження  у творчості?

– Радше, точними науками та радіоелектронікою загалом. Я одним із перших композиторів в Україні почав користуватися комп’ютером. А ще відомо, що музику й астрономію з давніх-давен уважали науками одного порядку. Музика – одне з небагатьох мистецтв, яке потребує тотальної організації, побудованої на законах фізики й математики. Адже будь-який звук і поєднання цих звуків можна виразити цифровими формулами, кожна крапка в партитурі – це певні координати, які дають змогу визначити взаємозв’язок між однією крапкою та іншою.

– Чи бувають у вас моменти, коли, прослухавши якийсь твір іншого композитора, шкодуєте, що не є автором цієї музики?

– Ні. Я знаю, що ніколи не зроблю так, як хтось робить, і ніхто не може зробити так, як це можу зробити я. Тільки в спорті доцільні порівняння – швидше, вище, сильніше. В мистецтві цього немає. Тут не можна порівнювати, що краще, що гірше. Твір найцінніший тоді, коли він запо требуваний суспільством.

– Яку музику найбільш полюбляєте слухати?

– Узагалі кажуть, що композитори не люблять слухати музику, особливо не свою (посміхається)... По-різному буває. Модерної музики слухаю мало, хіба що ту, що вже стала класикою. З-поміж композиторів-сучасників люблю слухати Кшиштофа Пендерецького.

– Свого часу ви писали чимало пісень для естради. Чому не звертаєтеся до цього жанру зараз? Адже фінансово це найбільш вигідно.

– У 1980-х рр. писати “естрадну” музику було чи не єдиною змогою давати про себе знати. Декілька років мою музику в Україні не виконували взагалі. І тоді з’явилася змога зайнятися тим, чого Спілка композиторів повністю контролювати не могла, хоч як не намагалася.

– Ви закінчили аспірантуру Московської консерваторії в класі Тіхона Хрєннікова. Сьогодні цю постать оцінюють неоднозначно...

– У композиції є два типи педагогів: перший діє за принципом “роби тільки так, як я”. Здебільшого випускники таких композиторів фактично або дуже мало пишуть, або взагалі не пишуть. Другий тип – наставник. Спілкується, дає якісь поради, але головне для нього – щоб студент міг розвивати те, до чого він тягнеться. Його потрібно навчити професіоналізму, основ композиторської техніки, форми, елементів оркестрового мислення,  але пам’ятати, що в композиції всі правила існують для того, аби їх своєчасно забувати. Тому що коли над тобою тяжітимуть якісь правила, ти ніколи не вийдеш за їхні рамки. Тіхон Хрєнніков був педагогом другого типу, який допомагав, підказував і підштовхував до чогось нового, природного.

– А ви на своїх студентів “тиснете”?

– Ні. Загалом прагну якнайбільше познайомити їх з різними типами композиторського мислення і техніки. І намагаюся пояснити – у творчості ти ніколи не можеш знати, що буде завтра, але повинен добре пам’ятати, що було вчора.

Розмовляла Наталія Завісько



Источник: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/04/24/30824/
Категория: Мои статьи | Добавил: viktor-kaminsky (08.01.2009)
Просмотров: 581 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категорія каталога
Мои статьи [38]
Міні-чат
300
Друзья сайта
          КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
          ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
          Счётчик MyCounter
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Viktor Kaminsky © 2017