Ірина СТРОЙ

 

Молода скрипалька Анастасія Пилатюк. Світлина з приватного архіву 

Прадавня і мудра традиція насичення передріздвяних каденцій музикою ніби виросла зі слів 33-го Псалму: “Хваліте Його звуками трубними! Хваліте на арфі та гуслях! Хваліте Його на струнних та флейті!” – і знайшла у Львові продовження у Різдвяних музичних дарунках, заініційованих Артуром Микиткою і Львівським камерним оркестром у грудні 1995 року. 

Цього разу концерт репрезентував Високу Музику від величної “Чакони” Г. Персела (виконаної, до речі, з точним відчуттям англійського ідеалу) і до “Молитви”, яку Мирослав Скорик написав спеціально для цього концерту. Отже, впродовж двох годин публіка перебувала у просторі духовного Едему, який вивершувала у своєму слові музикознавець проф. Любов Кияновська. 

Та ніщо так не тішить публіку, як різного штибу міраклі, несподіванки, сюрпризи, новації. Так, на противагу гайднівській “Симфонії з сюрпризом” “Міланська симфонія” Моцарта, яка власне і не є симфонією, бо ж була скомпонована 16-річним композитором як квартет (знічев’я, дорогою до Мілана), жодного сюрпризу не принесла, бо ж навіть у геніальних творців є моменти відпочинку. Натомість інтерпретація Етеллою Чуприк (блискучою піаністкою віртуозно-романтичного амплуа) Клавірного концерту Йоганна Баха викликала шквал оплесків меломанів уже після першої (!) частини. На жаль, ця “мода” новітньої еліти стає явищем перманентним, – і не тільки у Львові. 

А кульмінацією концерту стала поява на сцені молодої зірки української скрипкової школи Анастасії Пилатюк. З перших звуків Скрипкового концерту львівського композитора Віктора Камінського шляхетний артистизм, пластичність звукотворення та бездоганна викінченість виконання полонили слухачів. Новий опус Камінського – це одночастинний, компактний за формою твір (час тривання 17 хвилин) який, проектує вимір трьох пластів часу – часу метрично-драматичного (алюзія на ритмоінтонації “Щедрику”), часу позаметрично-вічного (алюзія на “Отче наш”) і часу онтологічного, тобто бутійного (коляда “Що то за предиво”). Добре сприймалися ефектна і драматична каденція соліста, дещо традиційні різдвяні дзвони у фіналі й просвітлення з пікардійською терцією у кінці. 
Інтерпретація Концерту Анастасією Пилатюк, яке сам автор поцінував як ідеальне прочитання твору, була на щонайвищому, як кажуть, європейському рівні. Лауреат численних міжнародних конкурсів у Німеччині, Франції, Україні, Росії, студентка другого курсу формувала свою майстерність під керівництвом батька, професора Ігоря Пилатюка, а також з дитинства займаючись у метра української скрипкової культури – професора Богодара Которовича, а крім того, скрипалька студіювала у Лео Берліна (Швеція) і Захара Брона (Німеччина). 

“Дуже приємно було грати у цьому Різдвяному концерті, – зізналася Анастасія. – Я прагнула подарувати слухачам щонайбільше радості й задоволення”. І це їй вдалося. Натхненням солістки і молодих музикантів (камерного оркестру під орудою Мирослава Скорика) на вияв ідеального смислу музики народжувалися незабутні моменти естетичної радості. У наш прагматичний час згадалася відома сентенція Лейбніца, який вважав, що музика – це задоволення, яке дух людини отримує від підрахунків, не усвідомлюючи, що ж власне він підраховує. 

Не можна було не помітити в залі (і то вже не вперше) начальника управління культури ЛОДА Василя Отковича, чию присутність було сприйнято як добрий знак того, що цей державний орган врешті почав-таки шанувати музичну культуру. 

І останній сюрприз. Це – чудові квіти артистам від Почесного Консула Федеративної Республіки Німеччини у Львові п. Марії Дякович, за підтримки якої й відбувся “Різдвяний концерт”.